На Донбас повертається масштабна війна: ризики України і плани Росії


Майже одразу після президентських виборів ситуація на лінії фронту почала поступово погіршуватись.

Спочатку терористи активізували роботу ДРГ та мінометних розрахунків, потім до них підключилися артилеристи – серйозно включилися, інтенсивно.

Наразі ж окупанти насипають так сильно, що жителі прифронтових міст та селищ вже звикли засинати та прокидатись під розриви великокаліберних снарядів.
Вперше за достатньо довгий час у зведеннях почали фігурувати жертви серед мирного населення.

Словом, війна повернулася на Донбас не у вигляді кулеметної стрілянини, а на рівні зими 2015-го. Тільки без танків та «Градів», але питання їх використання росіянами полягає лише в тому, коли це станеться.

А все через чергові спроби Путіна показати, хто хазяїн ситуації, тероризувати ЄС та дати всім зрозуміти, що його прагнення досягти своєї мети будь-якою ціною, ніяк не зменшилась. Мовляв, ви санкції поступово знімете, а ми однаково будемо робити все, що тільки забажаємо.

На жаль, посилена робота окупантів призвела до того, що майже кожного дня на фронті гинуть наші захисники, й багато бійців отримують поранення.

Серйозні втрати серед особового складу ООС – річ, від якої ми майже відвикли. То ж тепер треба звикати. Оскільки зупиняти Путіна ми поки що не маємо чим. Позицію сили, яка була ще кілька місяців тому, коли всі червоні лінії були розставлені, Україна втратила.

Тоді у Кремлі знали, як тільки вони почнуть посилювати обстріли, наші військові не тільки «насипатимуть» у відповідь, але й посилюватимуться переговорні процеси щодо миротворців, збільшуватиметься занепокоєність Європи та почнуться достатньо серйозні процеси щодо зупинки терористів не тільки у полях Донбасу, але й на політичній арені.

Тепер про миротворців, посилення обстрілів, збільшення поранених та загиблих наша дипломатія не згадує взагалі. І це розв’язує руки російському диктаторові.

Звісно, вести війська у наступ Путін не буде. Принаймні до того моменту, доки він не зрозуміє, наскільки проросійською буде наступний склад Ради, та на які компроміси із ним здатна піти Україна без чергового майдану та зкидання лояльної до нього верхівки. А от посилені обстріли для додаткового тиску на всіх Москву цілком влаштовують. І вони точно не припинятимуться, адже наразі, якщо хто не знає, йде чергове «перемир’я», про яке домовлялися у Мінську.

Настільки швидкого порушення режиму тиші не було з часів боїв за Слов’янськ, але, отримавши по зубах тоді, терористи почали якщо не остаточно вгамовувати своїх бойовиків, то зменшувати інтенсивність провокацій точно. Зараз же все відбувається зовсім навпаки.

Майже одразу після президентських виборів ситуація на лінії фронту почала поступово погіршуватись.

Спочатку терористи активізували роботу ДРГ та мінометних розрахунків, потім до них підключилися артилеристи – серйозно включилися, інтенсивно.

Наразі ж окупанти насипають так сильно, що жителі прифронтових міст та селищ вже звикли засинати та прокидатись під розриви великокаліберних снарядів.
Вперше за достатньо довгий час у зведеннях почали фігурувати жертви серед мирного населення.

Словом, війна повернулася на Донбас не у вигляді кулеметної стрілянини, а на рівні зими 2015-го. Тільки без танків та "Градів", але питання їх використання росіянами полягає лише в тому, коли це станеться.

А все через чергові спроби Путіна показати, хто хазяїн ситуації, тероризувати ЄС та дати всім зрозуміти, що його прагнення досягти своєї мети будь-якою ціною, ніяк не зменшилась. Мовляв, ви санкції поступово знімете, а ми однаково будемо робити все, що тільки забажаємо.

На жаль, посилена робота окупантів призвела до того, що майже кожного дня на фронті гинуть наші захисники, й багато бійців отримують поранення.

Серйозні втрати серед особового складу ООС – річ, від якої ми майже відвикли. То ж тепер треба звикати. Оскільки зупиняти Путіна ми поки що не маємо чим. Позицію сили, яка була ще кілька місяців тому, коли всі червоні лінії були розставлені, Україна втратила.

Тоді у Кремлі знали, як тільки вони почнуть посилювати обстріли, наші військові не тільки "насипатимуть" у відповідь, але й посилюватимуться переговорні процеси щодо миротворців, збільшуватиметься занепокоєність Європи та почнуться достатньо серйозні процеси щодо зупинки терористів не тільки у полях Донбасу, але й на політичній арені.

Тепер про миротворців, посилення обстрілів, збільшення поранених та загиблих наша дипломатія не згадує взагалі. І це розв'язує руки російському диктаторові.

Звісно, вести війська у наступ Путін не буде. Принаймні до того моменту, доки він не зрозуміє, наскільки проросійською буде наступний склад Ради, та на які компроміси із ним здатна піти Україна без чергового майдану та зкидання лояльної до нього верхівки. А от посилені обстріли для додаткового тиску на всіх Москву цілком влаштовують. І вони точно не припинятимуться, адже наразі, якщо хто не знає, йде чергове "перемир'я", про яке домовлялися у Мінську.

Настільки швидкого порушення режиму тиші не було з часів боїв за Слов'янськ, але, отримавши по зубах тоді, терористи почали якщо не остаточно вгамовувати своїх бойовиків, то зменшувати інтенсивність провокацій точно. Зараз же все відбувається зовсім навпаки.